Серед всього безмежного потоку сьогоднішніх новин мене найбільше, якщо так можна сказати, зацікавили, дві:пропозиція народного депутата України Надії Савченко відносно того, що українці повинні попросити вибачення у матерів бойовиків, які загинули на Донбасі, а також доручення президента України Петра Порошенка про підготовку військового параду в День незалежності. Відносно першої новини в мережі вже настільки багато коментарів та обговорень, що я, поки що, утримаюся. А ось пропозиція глави держави щодо військового параду 24 серпня, як на мене - лише чергова спроба продемонструвати всьому світу, що ось, не зважаючи ні на що, є така держава, як Україна, що вона заслуговує на подальшу підтримку всієї світової спільноти.
25 років - це вже значно більше, ніж повноліття. І це стосується як життя окремої людини, так і цілої країни. За весь цей час всі п'ять президентів України наголошували, що незалежність країни - це її найбільше досягнення. І військовий парад - це, поза сумнівами, прагнення керівників держави довести всьому суспільству обороноздатність країни, а також показати наявність сучасної військової техніки.
Але чи в цьому полягає вся суть святкування Дня незалежності? Чи бажають українці в черговий раз по телебаченню спостерігати за перекритими вулицями Києва, за переміщенням тієї ж військової техніки? Чи слухати красномовну промову президента, написану його спічрайтерами, в якій будуть названі всі "досягнення" країни за роки незалежності? Я, особисто, маю великі сумніви щодо цього, адже передумови ситуації, яка нині є в Україні, виникли не вчора, не у 2010 чи у 2013 році. Ми маємо справу з наслідками бездарної політики протягом всіх 25 років незалежності. Дозволю собі порівняти розвиток України з розвитком особистості: якщо особистість цілеспрямована, якщо вона до чогось дійсно прагне, вона про це буде мало говорити, натомість буде весь свій час присвячувати досягненню своєї мети. А мені весь час згадується, скільки наші політики говорили про те, що ось Україна хоче стати членом ЄС, НАТО, СТО, ще там чогось... Але то все було на рівні декларацій. Було і є. І, якщо не змінити політичну систему і, що головне, склад мислення людей, так і буде.
Вся проблема в тому, що протягом останніх двох років Україні багато разів пропонували не те, що допомогу, а багато можливостей, які мали б, зрештою, стати основою для змін. Змін мислення, змін в управлінні, змін в самій країні. Але, як у нас кажуть, віз і нині там. Боюся, що Україні вже скоро перестануть довіряти навіть ті країни, які вважалися нашими друзями і партнерами. І не треба казати про те, що то справа рук Путина. На Заході всі все добре бачать: і те, які "реформи" відбуваються в країні, і куди витрачаються кошти, які були виділені на їх проведення.
Тому, я вважаю, що хоча б раз в житті святкування Дня незалежності потрібно відзначати не військовим парадом. Час владі, нарешті, позбутися радянських методів мислення і відверто сказати нардові, що і зараз наша країна йде не в тому руслі. І не через АТО (читай: війну) на Донбасі, а тому, що...нічого не змінилося. В нас політики не є державними діячами, а просто представниками бізнес-груп, які, на відміну від країни та її громадян, збагачуються напрочуд швидко, і все, що зараз відбувається в Україні, перш за все, вигідно їм.
